* * *
…І я в ліси саманою піду,
Де конюшини з запахами спецій,
Де жовта вишня, в хмарах, як в льоду,
Пульсує в тон з твоїм тужавим серцем.
І ти колись без суєти і слів
Приймеш мене у тридесятім царстві.
А пастирі, вони ж також не злі.
Все зрозуміють. І пояснять пастві.
Тоді я їм повірю і прощу
Це небо і лице твоє зелене.
І що мені в дорозі до дощу?
А на привалах що йому до мене…
***
© Роман Скиба. Всі права застережені.